Наше рідне село

                                                                                                Моє село –

                                                                                            Моя краса і сила,

Горнусь до тебе,

Україно!

 

 

Сапіжанка – зелений рай України. Наша земля прекрасна і вічно молода. Наш край багатий неповторними краєвидами, на родючі чорноземи, підзолисті ґрунти. Тут великі поклади природних ресурсів.

Наше село рясніє яблуками, грушами, вишнями, сливами, горіхами, веселить зір новими, наче писанка, будинками, що з весни і до весінніх холодів потопає в зелені садків.

Влітку воно тішить з прохолодою з не далекого лісу, та з дзеркального сплеску ставка. Жнивної пори просочується густим запахом стиглого колосу.

З вулиці у вулицю, з двору в двір, долинає той особливий кожному землеробу дорогий хлібний дух, відомий Сапіжанам з сивої давнини. Головним же багатством села є простим. Добрим, красиві і душевні люди, які своєю працею творять добро.

 

«Срібних росах

Ніжно квітнуть

Всі пелюсточки-слова

Це не просто диво – квітка, -

Це історія села!»

Історія села Сапіжанки

            В минулому це було невелике село, яке складалося із кількох хуторів на горбистій місцевості, де протікає невелика річечка, яка впадає в річку Мурафу.

            Щодо назви села, то серед старожилів існує кілька версій. Одна із них найвірогідніша теперішня назва погодить від прізвища володаря села, яким був якийсь Сапега. Інша легенда говорить про те, що цю місцевість в минулому заселили втікачі з інших країв. Прибулі вільні та ні від кого не залежні люди посилилися тут хуторами, які самі назвали їх «Забежищем», тобто місцем для біженців.

            Вік Сапіжанки встановити важко, але не секрет, що у цій місцевості люди і археологи знаходять різні знаряддя, праці ще кам’яного віку.  Тут, неподалік річки Мурафа, люди жили давно, але з різних причин село то зникало, то знову з’являлось. Свою назву «Сапіжанка» воно носить порівняно недавно – біля трьох останніх століть., XVIIIст.і є початком історії села.

Також про наш край згадував ієрархій  Євтим Сіцінський « Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета», 1901 г.

«СапЬжанка село – расположено по склонамъ двухъ возвышенностей, по течению небольшого ручейка, впадающаго въ р. Мурафу. Ближайшая ж-д. станция «Рахны» въ 24 в., ближайшая почтовая станция въ 3 в. Почва глинистая.

              По преданию СапЬежанка существует около 200 лЬт и на первых порахъ состояла изь ньсколькихъ хуторовъ, населенныхъ людьми вольными, дремучие лЬса, окружавшие эту мЬстность, позволяли здЬсь селиться всякому, поселок былъ назван «ЗабЬженцемъ».

               Прихожан теперь 857 д., всь они православные-крестьяне  -  земледелЬцы; на все село есть только одинъ кузнецъ и сапожникъ. НынЬшний храмъ сооруженъ въ 1785 г., стараниемъ прихожанъ, деревянный, во имя св. Иоанна Богослова. Храмъ первоначально былъ крытъ соломою, а в нутрии не выкрашенъ. Колокольни вовсе не было, а колокола висЬли на вЬтвяхъ дуба. Въ такомъ видЬ храмъ оставался до 1860 г. Въ этом году построена была колокольня, церковъ покрыта была досками и устроена была ограда взамЬнъ плетня.

              Церковной земли : усадьбы  2д. 2086с., пахотной – 25д. 1185с., сЬножатей – 11д. 1070с., неудобств – 1д. 268с., всей же земли – 40д. 2209с. Причт. помЬщения  съ 1898-1899 г.г.

              Церковно-приходская школа существуетъ съ 1863 г., помЬщается она въ собственном здании, построенномъ на средства крестьнъ въ 1891 г.»

 

            В Роки громадянської війни влада у селі часто змінювалася. Остаточно радянська влада встановлена в Сапіжанці у листопаді 1920 року. Основним завданням влади було розподіл панської землі між селянами.

            З 1926 року в селі почали організовуватися товариства спільного обробітку землі «ТСОЗи». В Сапіжанці було створено 2 два «ТСОЗи», які називалися «Друг робітника і імені героїв – Челюскінців». Після колективізації у 1925-30 рр. на базі цих «ТЗОЗів» були створені колгоспи.

            У 1932 році погодні умови склалися сприятливими і хліб вродив. Сапіжани, працьовиті люди, не полінувалися зібрати його. Але становище в районі як і в державі, було катастрофічним. Тому партійно-державний апарат під керівництвом І.Сталіна приймає холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі.

            У селі були спеціальні бригади , які викликали по одному господару вимагаючи негайно віднести мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За не здачу зерна позбавляли волі на 10 років.

            Люди пухли від голоду , вмирали.   За цей час в Сапіжанці із 300 дворів від страшного голоду померло   біля 150 душ.

             Період окупації  в Сапіжанці почався 22 липня 1941 року і тривав до 18 березня 1944 року. За роки війни на фронт було мобілізовано понад 200 чоловік, 90 із них додому не повернулося. На честь загиблих односельчан в селі збудовано пам’ятник «Загиблому солдату».

Село до 1959 року належало до Джуринського району, коли район було розформовано Сапіжанка стала належати до Шаргородського району в складі Калитинської сільської ради.    У цьому році два колективних сільськогосподарських підприємства було об’єднано. Очолив колективні с/п «ім.. Щорса» Марцінко Василь Дмитрович. В роки його керівництва побудовано сільський клуб, дитячі ясла, пошту, медпункт. Пам’ятним для села був 1963 рік. Коли на кошти колгоспу було відкрито шахту по видобуванню каменю-ракушняку, яку довгі роки очолював Овчарук Григорій Сидорович. Великі зміни сталися з приходом нового керівництва

З 1969 року головою колективного підприємства «ім.. Щорса» був обраний Хмельовський Степан Андрійович. При його керівництві було побудовано дорогу на тракторну бригаду, майстерню, площадки з твердим покриттям, автогаражі, заправку, столову тракторної бригади, столову в школі, продуктовий  магазин , нове адміністративне приміщення, будинок побуту, нові ферми. За рахунок коштів колгоспу через село було прокладено дорогу з твердим покриттям. Голова колгоспу був занесений на «Дошку пошани» району, на виставку   досягнень  народного  господарства .

            В  1977 році господарства сіл Сапіжанки,  Покутино,  Калитинки  було об’єднано  в  одне  господарство  колгосп «Дружба». Об’єднане   господарство продовжував очолювати сильний господарник Хмельовський С. А. до 1991р.  В  1991 – 1992  роках  господарство   зазнало  змін  і  на  базі  колгоспу  «Дружба»  було  створено  КСП «Сапіжанка» .

            В 2000р.  господарство   розділилося на два підприємства СТОВ «Світанок» очолив Хмелина Василь Олександрович та ПП «Значок» , який  очолив Лозовий Василь Іванович.

            На даний час в с. Сапіжанка розпайовані  земельні частки (паї) та створено шість господарств : ФГ «Грендач», ФГ «Партека В.М., ФГ «СвітанокЛ», ФГ «Сергій С.В.», ФОП «Петрук Іван Маркович», ФОП «Петрук Олександр Іванович» .

     30.03.2014 року  в  селі  Сапіжанка   сталася  надзвичайна  подія .   Внаслідок  просідання  грунту   по  вулиці  Шевченка  зруйнувалося  три  житлових  будинки , в  яких  проживало  вісім  осіб .  Житлові  будинки  , надвірні  будівлі  та  споруди   стали  непридатними  для   подальшого  використання .   В  даний  час   всі   потерпілі   придбали  нове  житло   , забезпечені  всім  необхідним . Виконкомом  сільської  ради  замовлено   геолого – фізичні  роботи    в  межах  Сапіжанського  родовища  ІІ  пиляльних  вапняків    з  використанням  місцезнаходження    на  площі  карстових  зон   і  порожнин  під  житловими  будинками  і  дворами , земельними  ділянками  по  вулиці Шевченка   села  Сапіжанки.